Історія справи

Постанова ВГСУ від 13.10.2015 року у справі №910/3277/14
Постанова ВГСУ від 16.12.2014 року у справі №910/3277/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року Справа № 910/3277/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,розглянув касаційну скаргу Державної фіскальної служби Українина постановувід 14.10.2014 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№910/3277/14 господарського суду м. Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи"доДержавної фіскальної служби Українипростягнення 9 444 563, 49 грн.за участю представників:

позивача: Борійчук О.П., дов. від 04.09.2014 №14458;

відповідача: Щеглова Л.В., дов. від 29.07.2014 №99-99-10-14/7;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.08.2014 (суддя Ю. Підченко), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 (судді Б. Отрюх, А. Тищенко, Ю. Михальська) позов задоволено, стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ПАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" заборгованість у розмірі 9 444 563 (дев'ять мільйонів чотириста сорок чотири тисячі п'ятсот шістдесят три) грн. 49 коп. та судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, Державна фіскальна служба України - відповідач у справі, - звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що судами незастосовано ст.ст. 23,119 Бюджетного кодексу України, неправильно застосовано ст.ст. 526,614 ЦК України, ст. 193 ГК України. Відповідно до умов договору строк оплати по договору не настав. Кінцевий термін оплати договором не встановлено.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

02.11.2012 між ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" (постачальник) та Державною митною службою України (після реорганізації - Державна фіскальна служба України) (покупець) було укладено Договір поставки товару №151/3 (надалі - "Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується у 2012 р. поставити та передати у власність покупця обладнання, яке буде використовуватись для побудови комплексної системи інженерної інфраструктури центру обробки даних (далі - Товар). Специфікація на поставку товару (Додаток 1) є невід'ємною частиною договору. Покупець зобовязаний прийняти і оплатити товар.

Найменування товару: Комплексна система інженерної інфраструктури центру обробки даних (обладнання інженерної інфраструктури діючих основного та резервного ЦОД Державної митної служби, його монтаж та пусконалагодження.

Згідно із п. 3.1 Договору ціна цього договору становить 9 444 563,49 грн., у тому числі ПДВ 20% - 1 574 093,91 грн.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем поставленого товару після пред'явлення постачальником рахунка на оплату (далі - рахунок) та після підписання сторонами акту приймання-передачі товару. До рахунків додається акт приймання-передачі товару (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 4.3 Договору покупець проводить оплату товару протягом 5 банківських днів з дня фактичного надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок на зазначені цілі.

Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4.5 Договору).

Строк поставки товару: 45 календарних днів з дня укладення договору, але не пізніше 30.11.2012 р. (п. 5.1 Договору). Місце поставки товару (місце поставки конкретної партії товару додатково узгоджується сторонами): м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г; м. Київ, бул. Лепсе, 8-а (п. 5.2 Договору).

Згідно із п. 5.3 Договору датою поставки товару є дата підписання представниками сторін акту приймання-передачі товару.

Пунктом 6.3.1 Договору визначено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

В свою чергу покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар (п. 6.1.1 Договору).

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2012, але у будь-якому разі до повного виконання зобов'язань взятих покупцем за цим договором у частині проведення розрахунків за поставлений товар, у разі недофінансування покупця з Державного бюджету України.

На виконання умов Договору ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" поставило та передало, а Державна митна служба України (Державна фіскальна служба України) прийняла товар на загальну суму 9 444 563,49 грн., що підтверджується актом приймання-передачі товару б/н від 19.12.2012 р.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за договором, позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про визнання та виконання грошових зобов'язань (вимога вих.№ 133 від 22.02.2013). Вказана вимога була отримана відповідачем 28.02.2013, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення до цінного листа № 03005501627163.

Однак, відповідач не здійснив оплату боргу, а лише повідомив позивача про визнання грошових вимог та вжиття заходів щодо погашення фінансових зобов'язань за рахунок додаткових обсягів бюджетних коштів (лист вих.№ 11.1/4-25/2871 від 28.03.2013).

Суди, з посиланням на ст.ст. 525,526,610,625 ЦК України, дійшли висновку про те, що час виконання зобов'язання відповідача перед позивачем щодо оплати товару, поставленого за договором від 02.11.2012 №151/3 настав. Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність покупця і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Позов про стягнення боргу за поставлений товар був задоволений.

Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку, колегія суддів зауважує про те, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову є передчасними. Судами порушено ряд норм процесуального права, зокрема, ст. 27,43 ГПК України.

Приписами ст. 27 ГПК України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Відповідач просив залучити до розгляду справи Державну казначейську службу України (арк.115). Клопотання відповідача відхилено з посиланням на те, що рішенням у даній справі Державну казначейську службу України не буде наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Такі висновки судів є передчасними з огляду на таке.

Сторони погодили, що оплата товару проводиться протягом 5 банківських днів з дня фактичного надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок покупця на зазначені цілі (п. 4.3 Договору).

Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст.48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Отже, залучення Державного казначейства України до участі у даній справі пов'язане з необхідністю достовірного встановлення наявності чи відсутності факту одержання відповідачем бюджетних коштів з метою оплати товару за договором від 02.11.2012, тобто настання умов, передбачених п.4.3 договору сторін.

Саме на органи Державного казначейства України покладено і функції по виконанню судових рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, або з бюджетних установ (ч.2 ст.9 Закону України "Про виконавче провадження").

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд безпідставно не залучив до розгляду справи Державне казначейство України.

Нормами ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за своєю правовою природою правовідносини, які склалися між сторонами у справі, є правовідносинами поставки товару.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. ч. 1 та 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Водночас, апеляційним судом зазначено, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання згідно Договору підрядних робіт на момент розгляду справи настав.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відтак, судами достеменно не з'ясовано правову природу укладеного сторонами договору. Це є договір поставки, підряду, чи змішаний.

Ними не вирішено питання щодо вартості монтажу та пусконалагодження (п.1.2 договору).

Судами, в підтвердження вартості товару, тобто обладнання інженерної інфраструктури діючих основного та резервного ЦОД Держмитслужби досліджено лише акт комісії від 19.12.2012. В матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які б свідчили про здійснення поставки товару відповідачу та його вартість - видаткові та товарно-транспортні накладні тощо. При цьому, судами не надано належної оцінки тому факту, що поставка товару здійснювалась протягом 10 днів з 10 до 19 грудня (мінус вихідні). Акт підписаний 19.12.2012 (арк. 19). В матеріалах справи відсутні докази щодо здійснення монтажу та пусконалагодження системи. Тобто здійснення повного обсягу робіт, передбачених п. 1.2 - поставка, монтаж, пусколаналагодження (арк. 28). В акті не вказано, що система знаходиться у робочому стані та претензій до якості виконаних робіт з монтажу та пусконалагоджування у відповідача немає.

Однією з підстав для задоволення позову суди вказали на визнання боргу відповідачем.

Колегія суддів зауважує, що в силу вимог ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову, господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Приписами ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, належне виконання позивачем своїх обов'язків (щодо поставки, монтажу та налагодження системи) по договору також має бути підтверджене належними доказами. Такими доказами є первинні бухгалтерські документи щодо поставки товару.

В силу вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Колегія суддів вважає, що судами не досліджено порядок розрахунків за поставлений товар, зокрема не з'ясували умови розрахунку, обумовлені в тендерній документації. В порушення вимог ст. 34 ГПК України, без посилань на конкретні докази, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання "по оплаті виконаних позивачем згідно договору робіт на момент розгляду справи настав".

Так, судами встановлено, що відповідно до п. 4.3 Договору покупець проводить оплату товару протягом 5 банківських днів з дня фактичного надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок на зазначені цілі. Позивач був згодний з таким порядком розрахунків.

Вказана відкладальна умова для здійснення розрахунків за поставлену продукцію, погоджена сторонами у п. 4.3 договору, цілком узгоджується з приписами п.2 ч.1 ст.530 ЦК України, згідно якого зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Водночас, судами не з'ясовано, які саме рахунки має відповідач в органах Державного казначейства України та з яких рахунків він має розраховуватися по за договором від 02.11.2012 №151/3. Ними також залишено поза увагою п. 4.4 договору, яким визначено, що підтвердженням надходження коштів є виписка з реєстраційного рахунку Державної митної служби України за коштами загального фонду Державного бюджету України. Така виписка в матеріалах справи відсутня.

За таких обставин висновки судів про те, що строк оплати товару настав є необґрунтований та не підтверджений належними доказами. А відтак, твердження, що відповідач має нести відповідальність за невиконання умов договору не грунтується на нормах діючого законодавства.

Доказів внесення сторонами змін до договору щодо вказаного порядку розрахунків чи визнання недійсним положень п.4.3,4.4 договору від 02.11.2012 №151/3 матеріали справи не містять та позивачем не надано.

Сторони також погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2012, але у будь-якому разі до повного виконання зобов'язань взятих покупцем за цим договором у частині проведення розрахунків за поставлений товар, у разі недофінансування покупця з Державного бюджету України (п. 10.1 договору).

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази того, що кошти з Держбюджету надійшли на реєстраційний рахунок відповідача. Суди належним чином не з'ясували умови розрахунку за товар, обумовлені п.п.4.3,4.4,10.1 договору від 02.11.2012 №151/3. До визначення моменту оплати товару відсутні підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Додатково, колегія суддів зауважує на такому.

Відповідно до п. 12 ст. 2 Бюджетного кодексу України та пп. "а" п. 157.1 Податкового кодексу України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та створені ними організації та установи, що фінансуються за рахунок коштів з відповідних бюджетів є неприбутковими.

Пунктами 1,4,11 ст. 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які зобов'язання за платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Суди залишили вказане поза увагою та не вказали в рішеннях, з якого саме рахунку позивач повинен стягувати бюджетні кошти з відповідача в рахунок платежу за договором від 02.11.2012 №151/3. Ними залишено поза увагою пропозиція відповідача розрахуватися за договором казначейськими векселями (арк. 84).

Таким чином, судами не дотримано вимог ст. 34,43 ГПК України та порушено ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України. Доводи скаржника в цій частині є обґрунтованими. Колегія суддів також зауважує, що скаржником слушно відмічено про те, що судами, при розгляді справи, не застосовано положень бюджетного законодавства з врахуванням того, що договір укладався на підставі тендеру та мав фінансуватися за рахунок державного бюджету.

Порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є, згідно зі ст.11110 ГПК України, підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При повторному розгляді необхідно врахувати викладене вище.

Надати належну юридичну оцінку договору від 02.11.2012 №151/3. Дослідити правову природу договору, порядок прийняття робіт та здійснення розрахунків за цим договором.

Залучити до участі у справі Державне казначейство України.

З'ясувати чи надійшли кошти з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок відповідача на зазначені в договорі від 02.11.2012 цілі. Для цього, витребувати виписку з реєстраційного рахунку Державної митної служби України за коштами загального фонду Державного бюджету України.

Встановити чи настав строк виконання обов'язку відповідача перед позивачем щодо оплати товару, з врахуванням умов п.п.4.3,4.4,10.1 договору від 02.11.2012 №151/3.

На підставі встановленого винести законне, обґрунтоване рішення суду.

Керуючись ст.ст. 1115 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий, суддяВ. Овечкін Судді:Є. Чернов В. Цвігун